З початком агресії Росії проти нашої держави – України, серед багатьох проблем, які довелося вирішувати у прискореному темпі, була й проблема військової символіки Збройних Сил України.
Незважаючи на те, що у багатьох областях цієї важливої для військовослужбовців галузі (наприклад, у розробці та втіленні у життя військ нарукавної емблематики) вона далеко відійшла від старих, радянських зразків, але все ж певні політичні рішення старого українського керівництва привели до реанімації частини радянських ідей в галузі військових традицій та військової символіки.
Було відновлено звання «радянської гвардії» для частин українських Збройних Сил, які отримали її під час боїв Другої світової війни, хоча положення про українську гвардію так і не з’явилося, тож, залишилося невідомим, що це за статус частини вже у складі ЗС України. Частинам повернули їх нагороди як з часів Другої світової війни, так і з періоду мирного розвитку комуністичного суспільства у 1945-1991 роках.
То ж у назвах українських частин стали зустрічатися не лише ордени радянського Червоного Прапора, а й такі одіозні, як орден Жовтневої Революції (у 24-ї окремої механізованої бригади). І все це було переплетене з вже суто українськими традиціями і символами.
Форма одягу Збройних Сил України в цілому нагадувала стару радянську, з кашкетами-аеродромами, з незручною польовою формою одягу, за якої важко було відрізнити українського військовослужбовця від військовослужбовця армії російської Федерації, що на початку війни 2014 року на Донбасі неодноразово приводило до неприємних казусів.
Тому цілком закономірно у Збройних Силах України були прийняті заходи по зміні цього положення. Спочатку самі військовослужбовці наших бригад і батальйонів на фронті почали стихійно «десовєтизувати» свої емблеми. У подальшому це було закріплене указами Президента країни.
Також почали розробляти нову, зручну форму одягу для вояків Збройних Сил. Тоді ж, у кінці 2014 – на початку 2015 року почала діяти творча група, створена у Києві з ініціативи тележурналіста Віталія Гайдукевича, яка взяла на себе завдання по створенню, разом з іншими волонтерами, нової символіки для цієї нової форми одягу.
Основним напрямком роботи стало остаточне розставання з радянськими зразками. Праця тривала протягом 2015-2018 років, що призвело до корінної зміни зовнішнього вигляду військовослужбовця ЗС України. На фінальній стадії цієї роботи з’явилися нормативні документи, які закріпили проведенні зміни.
Такими документами стали наказ Міністра оборони України № 606 від 20 листопада 2017 року «Про затвердження Правил носіння військової форми одягу та знаків розрізнення військовослужбовцями Збройних Сил України та ліцеїстами військових ліцеїв».
Також були розроблені Відділом розробки та впровадження військової символіки у Збройних Силах України Головного управління розвитку та супроводження матеріального забезпечення Збройних Сил України та передані у кінці 2018 року у війська «Методичні рекомендації щодо окремих питань розвитку і впровадження військової символіки у Збройних Силах України».
Ці документи дали можливість зрозуміти концепцію авторів реформи, яка в попередні роки розроблялася кулуарно, без винесення її положень на розгляд спеціалістів.
Що з цього вийшло – й є темою нашого аналізу. Тим більше, що з кінця 2018 року розпочався процес реального впровадження нової символіки у війська, який в основному завершився протягом 2019 року.
Мета такого аналізу – вияснити, що зроблене, наскільки якісно, відповідно вимог наших ЗС України, виявити недоліки та прорахунки, які в процесі подальшого удосконалення повинні бути ліквідовані. Адже втілення цілком нової символіки у життя будь-якої армії – це тривалий процес, який може тривати роками. Тим більше, що можна побачити, що процес зворотного зв’язку авторів-розробників нової символіки з самими військовослужбовцями, тобто, з тими людьми, для яких це – не лише красиві малюнки (як для більшості авторів, які самі військової форми ніколи не носили), а й частина їх повсякденного життя, на жаль, недостатній і певним чином дуже специфічний.
Важливість аналізу також полягає в тому, що процес зміни символіки та форми одягу – завдання досить складне фізично, важке, так як будь-яка армія – інститут держави дуже інерційний. Об’ємність завдань часто призводить авторів, які діють у обставинах обмеженого часу і на підставі лише своїх уявлень, до не самих оптимальних рішень. Якщо їх вчасно не виправляти, це може призвести до відхилення від поставленої мети, а виправляти в армії раз вже зроблене у багато разів складніше, ніж втілювати цілком нове. Тим більше що у цій галузі (мається на увазі військова символіка) діє принцип, що краще – ворог просто хорошого. Тому, якщо щось можна зробити краще, ніж зроблене – це обов’язково відбудеться, незважаючи на спротив авторів первісних моделей. Це – правило, у якого немає винятків.
В принципі автори нових розробок це розуміють, тому у «Методичні рекомендації» включили експертну групу, завданням якої як раз і повинно стати «врегулювання питань щодо розробки та затвердження нарукавних знаків (емблем) органів управління, об’єднань, з’єднань, військових частин, військово-навчальних закладів та установ Збройних Сил України» 1. Однак персональний склад цієї групи свідчить, що вона складається з самих авторів (які в принципі не можуть об’єктивно оцінювати власні творіння), та істориків, які питаннями дослідження розвитку військової символіки не займалися. Тому об’єктивність експертної групи у такому складі викликає багато запитань.___________________
1 «Методичні рекомендації». - С. 19. Стосовно термінології, яку застосовують автори «Методичних рекомендацій» – це тема окремого дослідження, так як тут, на жаль, багато кострубатості та запозичень з термінів радянських часів, які, відповідно до намірів авторів, як раз і повинні були б бути усунені.
Але проводити об’єктивний, критичний аналіз зробленого вкрай потрібно. Власно, з метою допомоги у цій справі творчій групі В. Гайдукевича автор й вирішив проаналізувати деякі положення реформи військової символіки в Україні.
Сучасні Збройні Сили України за час свого існування з 1991 року отримали вкрай розгалужену символіку, яка суттєво відрізняється від радянської. Вона включає й фалеристику, вексилологію, емблематику, геральдику, уніформологію, військову сфрагістику тощо. Провести науковий аналіз сучасного стану всіх цих галузей вкрай складно у межах однієї статті. Тому спочатку проаналізуємо самий новий елемент військової символіки, який з’явився власно з початком цієї реформи і завдяки самим реформаторам. Мова йде про так звані знаки на берети щодо приналежності військовослужбовця до окремого виду, роду військ або служби, а також до окремих з’єднань та військових частин.
На початку автор хотів би висловити щиру подяку журналісту Віталію Гайдукевичу за те, що його зусиллями Збройні Сили України збагатилися цим новим видом емблем. Протягом останніх 20 років всі наші спроби ввести подібний елемент форми одягу закінчувалися невдало через спротив як служб тилу (яким це певним чином додавало роботи, а це їм не подобалося), так і командування Збройних Сил, у якого в головах залишалися старі радянські стереотипи щодо того, як повинен виглядати вояк Збройних Сил України. Тому всі вони й не розуміли потреби у цьому додатковому символі. Вдалося встановити лише спеціальну емблему на берети (розробники О. Муравйов та М. Чмир), але загальну для всіх.
Новий елемент форми одягу значно прикрасив вигляд наших вояків, зробив його більш європейським, тому ці, запроваджені з використання адміністративного ресурсу особисто В. Гайдукевича, символи із задоволенням були сприйняті військовослужбовцями, які охоче і з гордістю їх носять. Також Збройні Сили України можуть подякувати В. Гайдукевичу за подолання спротиву тиловиків й у питанні збільшення кількості кольорів беретів. Це також збагатило і прикрасило зовнішній вигляд українського вояка. У цьому останньому напрямку роботи ще багато, так як поруч з гарними рішеннями є й дещо сумнівні.
Наприклад, автор вважає введення для Ракетних військ і артилерії та для органів Військової служби правопорядку (ВСП) беретів червоного кольору, які відрізняються лише відтінками, помилкою. На практиці цієї різниці геть не можна побачити у тих беретах, які видають (та купують за власні гроші) наші військовослужбовці, що утруднює їх ідентифікацію, а це – одна з важливіших якостей встановлення цих кольорових відмінностей.
Одним з обов’язкових принципів встановлення знаків та символів на формі одягу – їх розпізнавальна функція. Якщо вона відсутня – відразу виникне питання: а навіщо цей знак взагалі потрібен!
Можна було б військовослужбовцям ВСП ввести берети іншого кольору. Наприклад, за традиціями української польової жандармерії часів армії УНР (на жаль, історичними знаннями автор нової військової символіки похвалитися не можуть) – білого кольору (прийнятого на той час кольору розпізнавального знаку – тризубу на рукаві, встановленого для цієї служби). Або ж встановити берети жовтого (золотого, бронзового) кольору відповідно до встановленої для ВСП нарукавної емблеми служби у вигляді зеленого тризубу на золотому тлі. Але ці питання повинні розглядатися окремо, тому ми на них не будемо зосереджуватися у межах даної статті 2.___________________
2 Стаття була підготовлена на початку 2019 року, тому деякі моменти втратили актуальність після встановлення нових беретних знаків наказом Міністра оборони України від 30 червня 2020 року № 238. Але автор вирішив залишити все як було на час написання статті.
Повертаючись до теми нашої статті,в першу чергу варто звернути увагу на емблеми (знаки на берети) для Окремого Київського полку Президента України та 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу ЗС України (Мал. 1 та Мал. 2).
Сама символіка цих частин була розроблена у попередні часи завдяки праці фахівців Відділу військової символіки та геральдики Генерального штабу ЗС України на чолі з О. Муравйовим та М. Чмиром. Тому збереження цих кращих зразків української військової символіки новітнього часу, які втілюють в собі як традиції часів Визвольної боротьби України за свою незалежність у 1917-1921 роках (емблема Окремого полку Президента України – так звана «сердюцька зоря»), так і новітні європейські тенденції (герб 101-ї окремої бригади охорони ГШ ЗС України) власно й дають можливість створювати традиції українського модернового війська.
Без такого збереження спадщини при творчому розвитку кращих зразків військової символіки України створити традицію неможливо. Якщо при кожній зміні політичної влади в Україні, яка представлена особою Президента України, буде відбуватися докорінна зміна всієї військової символіки Збройних Сил – про появу українських традицій можна буде забути. Традиції – це таке явище, на створення якого потрібні десятки, а то й сотні років. Тоді ми станемо подібні до Російської імперії (а може навіть і гірше – до якоїсь африканської країни), де з приходом кожного нового володаря змінювалася форма одягу армії та її символи відповідно до смаків кожного нового царя (або міністра оборони).
Стосовно початої практики надання конкретним частинам власних знаків на берет, то можливе продовження цього правилу. Наприклад, можна встановити окремим бригадам, іншим структурним підрозділам, які відзначилися в боях, мають власні почесні найменування, спеціальні власні знаки на берет з символікою частин. Тим більше, що сама нова символіка бригад чудово для цього підходить. Прикладом могли б бути знаки на берети для військовослужбовців наших славних 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила (Мал.3), 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» (Мал. 4), 30-ї окремої механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького (Мал. 5), 28-ї окремої механізованої бригади (Мал. 6).
Початки цієї практики вже існують: власний знак на берет собі самостійно встановили військовослужбовці батальйону «Айдар» (Мал. 7).
До цієї ж категорії збереження спадку символіки попередніх часів (яка абсолютно не є радянською, з чим так енергійно борються адепти на чолі з В. Гайдукевичем) є й знак на берет для військовослужбовців органів ВСП (Мал. 8), (також розроблений у вигляді емблеми ВСП Відділом військової символіки та геральдики Генерального штабу Збройних Сил України) що також заслуговує на окрему підтримку.
Серед нових знаків на берет вдалими стали знаки військовослужбовців Військово-Морських Сил (ВМС) ЗС України (Мал. 9) та Повітряних Сил (ПС) (Мал. 10). Вони зберігають традиції в поєднанні з новими символами: основу кожного з них складає тризуб спеціальної форми, який 1919 року був прийнятий в армії УНР, як розпізнавальний знак для відзначення на полі бою саме українських вояків. Тризуб поєднується з традиційними символами виду збройних сил – якорем (для ВМС) та крилами (для ПС).
Дуже вдалим став знак на берет для військовослужбовців гірської піхоти (Мал. 11). Нарешті гірська піхота, яка у всіх арміях є окремим родом військ, отримала й в українській армії свої відзначення. Автори (малював знак, вочевидь, О. Руденко) використали символом гірської піхоти зображення альпійської квітки – едельвейсу, що росте також в наших українських Карпатах. Одними з перших його стали використовувати тірольські стрільці в армії Австро-Угорщини. Нині це зображення давно стало традиційним символом гірських піхотинців у багатьох арміях Європи (Німеччини (Мал. 12), Польщі (Мал. 13), Франції, Німеччини, Італії).
Вперше подібний символ у ЗС України з’явився, коли перше з’єднання Сухопутних військ ЗС України – 128-а окрема механізована бригада у Закарпатті була перетворена на 34-у окрему гірсько-піхотну бригаду. Власно, у цей період автор, секретар комісії з питань військової символіки Західного оперативного командування, й запропонував переробити стару емблему механізованої бригади на новий лад, для чого й застосували зображення едельвейса (Мал. 14, 16) а також замінити тло на зелене (Карпатського гірського) кольору (Мал. 15-1, 15-2, 15-3, 15-4) замість малинового (піхотного).
Але на той час спілка ветеранів дивізії звернулася до командування ЗС України з проханням зберегти номер дивізії, якій вона отримала ще в радянські часи в роки Другої світової війни. Тому й емблема дивізії залишилася старою, лише напис поміняли.
Тим не менш, едельвейс прижився у частинах цієї першої у складі ЗС України гірсько-піхотної бригади: 15-й окремий гірсько-піхотний батальйон взяв собі символом саме зображення едельвейса (Мал. 17). До останніх часів едельвейс залишався символом батальйону, який довів свою елітність у важких боях з російськими агресорами на Сході України.
Тому знак на берет, та ще доповнений суто українськими символами – схрещеними гуцульським топірцями охоче був сприйнятий нашими вояками. Але аналіз – це не лише визначення нового і хорошого. Це, передовсім, показ недоліків, які можна і треба усувати. У даному випадку, автори (досить далекі від реалій військового життя) не звернули уваги, що у ЗС України, крім гірсько-піхотних, існують ще й гірсько-штурмові частини (10-а окрема гірсько-штурмова бригада та її батальйони; більше того, недавно й 128-а бригада також отримала назву «гірсько-штурмова»).
Армія – організація вельми практична, тому, якщо частині міняють назву – значить для цього є вагомі підстави (зміна тактики застосування, організаційно-штатної структури, нова зброя і т. і.).
Завдання військової символіки – забезпечувати реальні потреби армії, а не просто малювати красиві картинки. Тому факт появи гірсько-штурмових частин повинен був притягти увагу розробників військової символіки з належними висновками і доповненнями. Тим більше, що внести корективи у вже розроблені символи не так складно.
Наприклад, для гірсько-штурмових частин знак на берет міг би мати те ж саме зображення едельвейса, але топірці можна було б замінити на схрещені мечі (Мал. 19). Або ж, при збереженні повністю всього попереднього малюнку, можна було б доповнити емблему гірсько-штурмових частин зображенням меча, як символу штурмових дій (Мал. 18). У такому випадку розробка нових зразків військової символіки йшла б в одному ряду зі змінами в житті Збройних Сил.
Дуже привабливий знак на берет отримали наші артилеристи та ракетники (Мал. 20). Початковий проект О. Руденка, де одним з символів артилерії він використав арбалет (?) в процесі доопрацювання був замінений на кращий варіант артилериста з 55-ї артилерійської бригади Павла Марценюка, у якому досить вдало були поєднані старі, традиційні символи артилерій (схрещені артилерійські стволи) та зображення хмари, з якої б’є блискавка (символ ракетників). Хоча сам автор надавав цьому символу алегоричне значення, як згадку про прислів’я: «Артилерія – бог війни!» 3. Тобто, блискавку з хмар можна розглядати і так, і водночас як символ ракетного удару з неба.
___________________
3 Марценюк П. Беретний знак для «Богів війни» // Коллекцион. - № 8.– 2017. – С.24-25
Досить гарно виглядає знак на берет, названий у наказі № 606 «Загальновійськовим» (Мал. 21). Якщо до вигляду емблеми особливих претензій не має, то щодо її назви – є. Справа в тому, що фактично – це знак на берет військовослужбовців Сухопутних військ ЗС України (на жаль, як вже часто бувало, знову Сухопутні війська виявилися обділеними: є знаки на берет для ПС, для ВМС – але не для Сухопутних військ!).
При такому перейменуванні (яке ближче за змістом до істини) положення про форму одягу у наказі № 606 не змінюються: адже п. 12 наказу оголошує, що «військову форму одягу для військових частин, які не належать до видів ЗС України, ВДВ ЗС України і Сил Спеціальних операцій ЗС України, носять військову форму одягу Сухопутних військ ЗС України, але із визначеними для них емблемами на відповідних предметах військової форми одягу»4.___________________
4 Наказ Міністра оборони України № 606 від 20 листопада 2018 року. – С. 7-8. Стосовно граматики речення – на жаль, саме так воно подане у наказі!
При розгляді затверджених для військовослужбовців ЗС України знаків на берети можна побачити ще одну характерну загальну рису. Мова йде про запозичення форми низки символів з військової символіки інших європейських армій. Стосовно самого терміну «запозичення», варто, не вдаючись у деталі (це автор робить в інших публікаціях щодо питань термінології) зазначити, що це - не просте копіювання, як вважає відповідно збережених у нього радянських ідей один із членів експертної ради, В. Карпов.
«Запозичення – це сприйняття форми символу з вкладанням до його змісту власних національних (державних, етнічних, крайових, корпоративних, міфологічних, релігійних) та інших символів, які, як правило, вже існують у суспільстві, яке запозичує символ».
Тому вигляд знаку на берет для військовослужбовців механізованих військ ЗС України (Мал. 22) у фахівця відразу породжує аналогії з аналогічним знаком на берет військовослужбовців армії Франції (Мал. 23) 5. Звичайно, певні деталі виписані по іншому, на основі українських реалій (наприклад, козацькі мушкети замість рушниць у французів), але запозичення форми емблеми, та ще й з характерним для всіх знаків на берет військовослужбовців армії Франції кільцем, як основи, є безумовним. І це вказує на джерела натхнення для автора – художника О. Руденка, який у колі фахівців відомий саме як великий прихильник саме французької військової символіки.
Висловлену думку підтверджують й низка інших емблем, також виконаних О. Руденком. Так, затверджений в цілому дуже непоганий знак на берет для вояків Десантно-штурмових військ (ДШВ) ЗС України (Мал. 24) за основними ідеями дуже схожий на емблему Школи повітрянодесантних військ Франції (Мал. 25) 6. Можливо, саме цей символ і став основою нової емблеми наших десантників, так само, як і запозичений в арміях країн НАТО берети кольору «марун» 7. Адже композиція знаку абсолютно та сама, лише крила та меч виписані інакше.
___________________
5 Опознавательные знаки Вооруженных Сил Великобритании и Франции (Справочник). – Москва: Воениздат, 1973. – С. 130.
6 Там само. – С. 148.
7 До речі, у наказі № 606 цей колір названий спочатку його власним іноземним словом «марун», а далі – вже для українців – «темно-бордовий». На жаль це не відповідає дійсності. Справжній колір – це каштановий , тобто, червоно-коричневий. Шкода, але реально зараз виробники переважно виготовляють емблеми десантникам не на тканині кольору «марун», а на темно-малиновій або темно-бордовій (краповій), що є помилкою.
Той самий «французькій» слід (всі знаки на берети в армії Франції мають в основі металеве коло) помітний й у непоганих знаках на берет для частин ППО та зенітно-ракетних військ (Мал. 26), для радіотехнічних військ та військ зв’язку (Мал. 27). Раніше ми вже побачили коло у знаках ракетних військ і артилерії, 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу ЗС України.
Джерелом натхнення для ще одного знаку на берет – авіації – стала символіка з іншої армії – Німеччини (Мал. 28). Саме у німецькій армії з’явилося вперше це зображення орла, який атакує здобич, введене для німецьких парашутистів часів Другої світової війни, і яке, дещо змінене, використовується зараз в символіки десантників та підрозділів глибинної розвідки бундесверу (Fallschirmjägertruppe, Fernspähtruppe, Мал. 29, 30).
Вкрай оригінальним вийшов знак на берет для військовослужбовців Сил Спеціальних операцій (ССО) ЗС України (Мал. 31). Тут використали зображення вовкулака – оборотня, які, як свідчить український фольклор, існували серед українських козаків-характерників. Така крайня оригінальність стала приводом для конфлікту з командування ССО, які спочатку категорично відмовлялися сприймати цей символ. Одна група В. Гайдукевича таки змусила в решті-решт погодитися з цим символом (так само, як у випадку з впровадженням у ДШВ берету кольору «марун»).
Такі випадки в історії символіки є, коли спочатку люди (військовослужбовці) не сприймають деякі символи, а у подальшому стають їх прихильниками. Однак з цим треба обходитися вкрай обережно, використовувати примус лише у крайніх випадках. Більш придатною методикою є пошук такого символу, який би не мав спротиву в очах самих вояків, яким його носити, і, після художнього оформлення, міг би стати надовго символом роду військ, від якого військовослужбовці вже б ніколи не відмовилися.
Ця складність встановлення нових символів яскраво проявилася у розробці знаку на берет для морських піхотинців. Справа в тому, що вони, єдині на початку, у 1992 році, змогли встановити для себе для носіння на чорних беретах власний знак (ініціатором став перший командир 4-ї окремої бригади морської піхоти полковник В. Волошин, а безпосередньо розробив знак старший лейтенант А. Станкевич)8.___________________
8 Слободянюк М. Сухопутні війська України. Нарукавна емблематика (1992-2012). 2-ге вид. – Львів: Видавництво «Астролябія», 2018. – С. 67.
Він використовувався морськими піхотинцями аж до реформи військової символіки з ініціативи В. Гайдукевича. В ході розробки нової символіки виник серйозний конфлікт між В. Гайдукевичем та О. Руденком, з одного боку, та командуванням морської піхоти ВМС ЗС України з іншого.
Сутність цього конфлікту полягала в тому, що берет чорного кольору автори намагалися замінити іншим – «бірюзовим» (кольором морських хвиль; на практиці він мінімально відрізняється від знайомого для українських десантників блакитного берету). Для нового берету запропонували й новий знак, розроблений О. Руденком у вигляді схрещених мушкетів (що повинно було нагадувати, що це є піхота), покладений на якір та на «французьке» коло Мал. 32).
Морські піхотинці вказували авторам, що такий знак значно звужує символічне значення завдань морських піхотинців. Розроблений у 1992 році знак на берет символізував: меч гетьмана Сагайдачного – славу та могутність, козацькі традиції діяльності на Чорному морі за допомогою козацьких чайок, які передалися до морської піхоти; якір символізував факт, що морська піхота – рід сил ВМС ЗС України, який використовується з кораблів флоту; крила – здібність морських піхотинців також висаджуватися на берег з кораблів за допомогою повітряних засобів (з вертольотів або парашутним способом).
В результаті конфлікту у кінцевому результаті була прийнята концепція саме морських піхотинців. Звісно, при цьому, вірний своєму принципу переробляти геть все, О. Руденко зробив свій варіант знаку, який відрізнявся як від первісного свого проекту, так і від варіанту, розробленого іншим київським художником і дизайнером О. Лежнєвим.
Але все ж таки до наказу № 606 потрапив саме проект О. Лежнєва, але, напевно, через протистояння з морськими піхотинцями, його назвали «Беретним знаком Підрозділів спеціального призначення ВМС» (Мал. 33). Це не відповідає дійсності, так як ми вже вказали, що морська піхота – це не підрозділ спеціального призначення ВМС, а рід сил флоту (поруч з надводними кораблями, підводними човнами, береговою обороною, авіацією ВМС і т. і.). У новому наказі ця помилка була виправлена, але малюнок таки протягли авторства О. Руденка…
Автор не має бажання становитися арбітром у розгляді цих складних питань взаємовідносин розробників військової символіки ЗС України з представниками морських піхотинців. Єдино, що на думку автора повинно бути завжди з гори – це точка зору тих вояків, яким й носити цю символіку, а не художників і ентузіастів у піджаках. Тому питання, яка емблема більше подобається морським піхотинцям, повинні вирішувати вони самі!
Певні запитання виникли при аналізі щодо знаку на берет для українських танкістів (Мал. 34), розробленого В. Гайдукевичем та О. Руденком. Автори відобразили міцність танків у вигляді лицарської латної рукавиці, яка тримає пірнач (у даному випадку ідея полягала у тому, що в такому ракурсі рукавиця та пірнач створюють літеру «Т», тобто, танкові війська».
Тому перше запитання, яке виникло – що означає пірнач у руці, наскільки виправдане його зображення у символі танкових військ. Додаткове нерозуміння викликали положення «Методичних рекомендацій» після ознайомлення з ними. Там ми можемо зустріти таке: «Пірнач – символ військово-адміністративного управління. Символ «пірнач» може використовуватися лише для оформлення нарукавних знаків:
департаментів, головних (центральних) управлінь, управлінь Міністерства оборони України та їм рівних, в яких організаційно-штатною структурою передбачено утримання військовослужбовців ЗС України;
Головних інспекцій Міністерства оборони України;
головних (центральних) управлінь, управлінь Генерального штабу Збройних Сил України та їм рівних;
управлінь оперативних командувань, повітряних командувань, командувань ДШВ, ССпО, морської піхоти ВМС ЗС України;
органів військового управління які підпорядковуються Міністерству оборони України і Генеральному штабу ЗС України, що утримуються поза межами чисельності ЗС України»9
Тобто, в розумінні авторів, «пірнач» - це символ органа управління, та ще лише у «нарукавній емблематиці». Чому ж тоді він став основою емблеми танкових військ? Пояснення, яке давали В. Гайдукевич та О. Руденко, що в даному випадку пірнач символізує вид зброї, виглядають вкрай непереконливими (особливо з точки зору його трактування у «Методичних рекомендаціях»).___________________
9 Методичні рекомендації». – п. 2.10. – С. 12.
Танкові війська – це не лише броня і органи управління. Танки – це основна ударна сила безпосередньо на полі бою, поєднання броні, рухомості та артилерійського вогню. Тому слід визнати нову емблему (знак на берет) як таку, що не повністю розкриває сутність роду військ.
Але цей недолік легко усунути, якщо згадати, що у символіці танк асоціюється з лицарем у броні, який наносить поразку противнику мечем або списом (власно, й самі автори не проти цього!). Цими ж символами й варто доповнити емблему – знак на берет (Мал. 35). Можна також, заради системності, покласти зображення на «французьке» кільце (Мал. 36).
В результаті отримаємо загалом цілком придатний для використання знак на берет, а головне, ідеї авторів не викидаються, а доповнюються більш відповідними для завдань танків на полі бою символами. Звичайно, можна зробити ще кращі варіанти…
Однак при аналізі розроблених знаків на берет не можна й пройти повз зроблених авторами відвертих помилок. То такої суттєвої помилки відноситься принцип, за яким автори «роздали» видам Збройних Сил родам військ та службам власні знаки на берет.
В результаті такий поважний, старовинний, бойовий та почесний у ЗС України рід військ, як інженерні війська ЗС України, виявилися недостойними мати власний символ на берет (і, відповідно, й власний колір берету).
Що ще більше дратує наших славних саперів, мінерів, понтонерів, - так це те, що війська зв’язку, радіотехнічні війська, навіть органи ВСП такий знак отримали. Так просто, одним розчерком пера, автори (можливо, самі не розуміючі цього) нанесли величезну образу нашим інженерним військам, одному з самих бойових родів військ, які ведуть запеклу мінну війну з агресорами на Сході України. На жаль, ця помилка не виправлена і по цей день!
Це ж стосується й інших родів військ, які залишилися «за бортом» реформи: військ РХБЗ, автомобільних військ, частин РЕБ, наших славних медиків (які перетворилися не просто у одну зі служб армії, а стали медичними силами – окремою формацією у складі Збройних Сил). Відмова їм у створенні для них власних символів на берет (а також власних кольорів беретів) викликає відчуття образи, яку цілком не заслуговують всі вони.
Подібну ситуацію треба негайно виправляти, поки її наслідки не стали негативно впливати на настрої військовослужбовців.
Однак, безумовно, потрібен у цих питаннях деякий критерій, чіткий,ясний, зрозумілий кожному військовослужбовцю – чому одні роди військ та служби мають власні знаки на берет, а інші носитимуть лише знаки видів збройних сил або загальновійськовий знак.
Наприклад, у Збройних Силах Великобританії навіть самі малочисельні служби, як от фінансисти, лікарі-стоматологи, офіцери з фізичної культури, жіночій допоміжний корпус та інші, мають право носити власний знак на берет. Але слід враховувати, що в армії Великобританії немає звичних для нас емблем родів військ та служб на комірі та погонах. Тому-то й встановлено така велика кількість знаків на берет, як відповідний еквівалент наших емблем родів військ та служб.
Так само, в армії Німеччини також багато знаків на берет, але і у бундесвері відсутні емблеми родів військ та служб на комірі та на погонах. Цю функцію у німецькій армії ще з XVIII століття виконують власні кольори цих родів військ і служб на петлицях або під погонами.
Тож запозичену з європейських армій форму військової символіки у вигляді знаку на берет треба адаптувати до реалій саме української армії. Власно, таке завдання й повинні були б вирішувати члени призначеної «Методичними рекомендаціями» експертної ради, але, як бачимо, вони цього не роблять (а можливо, просто і не здатні цього робити, так як не розуміють складність проблем).
Простий та ясний для всіх критерій можна знайти з розуміння того простого факту, що армія – організація вкрай практична. Тому мусить працювати на підвищення ефективності армії, її частин та військовослужбовців. Тож, виходячи з цього принципу, знаки на берет потрібні в першу чергу саме тим військовослужбовцям, які мають змогу їх носити. Тобто, встановлювати окремі знаки на берети потрібно тим родам військ і службам, які мають у своєму складі окремі з’єднання, військові частини та підрозділи. До таких військ (які мають у складі бригади, батальйони, окремі роти, бази та склади) можна віднести:
– В першу чергу потужні інженерні війська ЗС України, незаслужено позбавлені свого знаку на берет нашими «фахівцями». Знак на берет для них міг би виглядати, як варіант створеної О. Руденком емблеми роду військ (на думку автора статті, вкрай невдалий) (Мал. 37). Непогано дивиться й знак на берет, зроблений на основі попередньої емблеми інженерних військ, яка подобається нашим військовослужбовцям цього роду військ (Мал. 38);
– Війська РХБ захисту, у складі яких також є окремі батальйони та роти, бази і склади;
– Автомобільні війська, які представлені власними полками, батальйонами, ротами, базами і складами; також варто враховувати, що полки та батальйони матеріального забезпечення – це в основному тих самі автомобільні підрозділи. Для автомобілістів треба розробляти абсолютно новий знак, так як емблема роду військ – у вигляді колеса від возу – це просто знущання з військовослужбовців цього поважного, вельмі шанованого і одного з найбільших родів військ ЗС України;
– Армійська розвідка у складі батальйонів розвідки та центрів. В ході АТО, а нині – Операції об’єднаних сил на Сході України – самі військовослужбовців створили власний символ у вигляді сови, яка знищує гризунів (натяк на сепаратистів) та зміюк (символу агресорів). Вона чудово підходить для носіння розвідниками у вигляді знаку на берет (Мал. 39) (і це при тому, що встановити якусь власну емблему цієї поважної служби бойового забезпечення автори у наказі № 606 просто забули);
– Частини РЕБ (у складі є окремі батальйони, роти та центри);
– Медичну та ветеринарну служби, у складі яких у ЗС України існують окремі Військово-медичні клінічні центри, госпіталі, поліклініки, роти, Військово-медична академія. Попередня емблема медиків та ветеринарів також непогано буде дивитися у вигляді знаку на берет (Мал. 40 та Мал. 41);
– Частинам топографічної служби. І знову, наші автори просто забули, що у складі ЗС України існує така служба, так як навіть простої емблеми на комір для топографів не встановили (за то не забули про емблему фінансистів, які раніше їх не мали); на щастя, ця помилка у новому наказі виправлена;
– Автор ще 2018 року пропонував подумати над знаком на берет для військовослужбовців залізничних військ, які були передані знову до складу Збройних Сил України з міністерства інфраструктури України. Цей факт повинен би був відомим нашим авторам, але у наказі № 606 вони не створили ні емблеми цього роду військ, ні спеціального «тризуба» для них, тому військові залізничники змушені були використовувати свою стару емблему, лише замінивши напис «Державна спеціальна служба транспорту» на «Міністерство оборони України». Варто знову нагадати, що це – в першу чергу завдання для членів експертної групи, але знову – результат нульовий; також, приємно, що у новому наказі ця помилка також вже виправлена;
– Повинні мати власний знак на берет військові музиканти, які мають у складі окремі Військово-музичні центри, оркестри, ансамблі. Створена емблема для військових диригентів та музикантів у наказі № 606 виглядає у металі просто жахливо, хоча запропонована О. Руденком емблема на рукав дуже непогана. То ж можна знак на берет зробити з цього варіанту (Мал. 42);
– Можливо (саме можливо, а не вкрай потрібно) встановити знак на пілотку для наших вертольотчиків з армійської авіації. В принципі, знак «авіація» вони носять разом з пілотами Повітряних Сил, але все ж таки краще зробити для армійської авіації власний символ, як це є у всіє арміях Європи.
– Також можливе встановлення власного знаку на берет для частин логістики (тилового та технічного забезпечення військ), які мають багато окремих частин різного призначення (ремонтні полки, бази, склади, арсенали і т. і.).
Всі інші служби (фінансисти, юристи, служба військових сполучень, пожежники і т. і.), які представлені лише окремими відділами або управліннями у складі органів військового управління, не мають власних частин та підрозділів (за винятком пожежників, але це окремий випадок). Тому встановлення для них власних знаків на берет недоцільне. Вони мають носити знаки на берет тих органів управління, до яких відносяться (або загальновійськові знаки).
Таким чином, робота над удосконаленням військової символіки Збройних Сил України продовжується. Ще раз з задоволенням констатуємо, що впровадження в українській армії цього запозиченого з практики європейських армій нового символу, який робить українських вояків менше схожими на радянських, «європеїзують» наш український військовий однострій. Незважаючи на висловлені критичні зауваження, які досить просто виправити, знаки на берети вже стали одним з кращих символів у системі новітньої української військової символіки.
У наступних статтях ми продовжимо аналізувати розвиток української військової символіки по інших розділах (нарукавна емблематика та емблеми родів військ та служб).
Слободянюк Михайло
Львів
